Жан-Мішель Ґенассія

Потім поховаю його в якомусь закутку розуму

в читанні щось ірраціональне. Ще не читавши, відчуваєш одразу, полюбиш ти книжку чи ні. Вдихаєш, принюхуєшся до неї, запитуєш себе, чи варто витрачати час на її компанію. Незрима алхімія знаків, накреслених на папері, що викарбовується в нашому розумі. Книжка — жива істота. Заледве глянувши, людина відчуває заздалегідь, чи подружиться з нею.

Аби задобрити лиху долю

Дурнувата суперечка, як то часто буває серед своїх: трохи напруги, дрібка нервів, щоденна втома, тон, що підвищується, негарні думки, безповоротні слова, в які усе одно не віриш, та врешті «вищий момент конфлікту» із третього акту.

вони були щасливі і з того

щебетати як з діда-прадіда парижанин

відбувся легким переляком

Ми часто мріємо жити інакшим життям. Нафантазуємо собі всілякого, утім, нічого не змінюється. Ми даємо собі обіцянки. Одначе з’являється багато «але», до яких на ділі ніколи не доходить. Ось ми чекаємо, відтягуємо момент істини до слушної нагоди, а дні спливають, летять роки, наші гучні й безтямні клятви губляться в часі.

візьме тебе за гичку! Ах

було не до угорців, Ейзенхауер снив лише перевиборами. «Радіо “Вільна Європа”», фінансоване ЦРУ, чхати хотіло на Угорщину.