Анна Ревунова

Сльози безперервно котилися щоками і я притулилася обличчям до грудей Ромеро. Він поклав руку мені на потилицю, змусивши мене схлипнути сильніше. У безпеці обіймав Ромеро я дала волю своєму смутку, не боячись, що це поглине мене цілком. Я знала, що Ромеро не дозволить цьому статися. Це було смішно, але я вірила, що Ромеро захистить мене від усього.

Всі навколо завжди казали, що хочуть мене захистити. Цікаво від чого? Від життя?

Самотність, яку ви відчуваєте, коли оточені людьми, є найстрашнішою

хотіла, щоб я поцілував її. Вона хотіла навіть більшого. Тоді якого дідька я мав слухати свою бісову совість?

— Хіба не варто ризикувати?

ледь не повірив в бога, лише торкнувшись її плеча.

Я виграла невеличку битву, війна могла зачекати.

— Поспи трохи. Я буду тримати кошмари якомога далі.

Я не міг допустити, щоб цей покидьок Беніто мав її. Ліліана завжди була і буде моєю. Якщо це означає бісову війну, то нехай буде так. Я б витратив все життя на полювання на кацапів, тайванців і іншої сволоти, якби це означало, що я міг її залишити.

— Я чомусь завжди уявляв, що все буде інакше, коли я допоможу тобі зняти весільну сукню, — пробурмотів він, змусивши мене засміятися.