Лаура Новлін

Скільки себе пам’ятаю

Фінні виглядає, наче янгол на картині доби Відродження, або наче він член якоїсь сучасної королевської сім’ї. Протягом зими він залишається блондином, а влітку його волосся радше золоте. Він часто червоніє, частково через те, що він у нього така світла шкіра, а частково, бо він сором’язливий і його легко збентежити.

Телефон падає на підлогу, я перекочуюсь і ховаю обличчя в подушку. Біль у моїх грудях калатає і гуде разом із серцем. Коли востаннє я чула його у цій кімнаті поряд зі мною, у темряві? Потік спогадів вражає мене. Ми ще зовсім малі, спимо згорнувшись калачиком, як кроленята. Ми трохи старші, пошепки ночами розповідаємо одне одному секрети. Ми кладемо пальці на губи одне одного, щоб стримати хихикання. Наш відчай, коли матері сказали, що ми надто дорослі, щоб спати в одному ліжку. Фінні сигналить мені ліхтариком зі свого вікна, а я підношу чашку та шнурок до вуха: «Ти мене чуєш?»

Любов, яку я намагалася стримати, ламає свою греблю і поглинає мене. Я підгинаю пальці на ногах і стискаю руки в кулаки, коли я промовляю його ім’я в свою подушку.

— Фінні, — кажу я самотній темряві. — Фінні. Мій Фінні. — Я задихаюсь, а мої повіки закриваються від болю кохання до нього. Фінні. Мій Фінні.

Якби він був зі мною, все було б інакше.

Фінеас Сміт – син тітки Анджеліни.

Іноді кохання розчаровує мене. Я думала, що коли закохуєшся, це
почуття завжди буде з тобою, дивитиметься тобі в обличчя, нагадуватиме тобі
щомиті, що ти кохаєш цю людину. Здається, так буває не завжди. Іноді я знаю,
що кохаю Джеймі, але не відчуваю цього, і мені цікаво, як це – бути з кимось
іншим.

Мріючи про свій перший раз, я бачу, як це
відбувається у красивій кімнаті, що має позолочене ліжко з балдахіном та видом
на Ейфелеву вежу з вікна або на оксамитовій ковдрі з польовими квітами
посеред зеленого листяного лісу.

Минулої ночі ми
сиділи на капоті його червоної машини та їли цукерки з неоновими харчовими
барвниками та штучними ароматизаторами. Фінні залишив радіо увімкненим, і
ми притулилися до лобового скла, але вуличні ліхтарі були надто яскраві, щоб
побачити зірки.

знаю, що це нормально – вважати інших людей привабливими, коли ти закоханий. Мене турбує відчуття запаморочення, яке охопило мене, коли я побачила його. Він мене не просто приваблював. Це була певна комбінація хтивості та прихильності, яка змушувала мене притулитися до його грудей і пригладити його неслухняне волосся.