Мертва зона

Стіллсон, вочевидь, відкрив один з великих прихованих принципів, що рухали світ: у той час як ті, хто отримав, не хочуть платити, ті, хто не отримав, можуть заплатити без жодних причин. Можливо, то був той самий принцип, котрий гарантує політикам, що завжди буде вдосталь молодих чоловіків, яких можна згодувати машині війни.

Сказати «ні» було на диво важко, але вона сказала, тому що надто добре розуміла джерело його привабливості: Волт Гезлетт був високий, з буйною гущею русявого волосся й похилою, напівцинічною усмішкою — він сильно нагадував їй Джонні.

тоді перед нею з’явилося, випливло з темряви те обличчя, жахливе обличчя з кошмару. Воно світилося спектральним, гнильним зеленим кольором. Одне око було розплющене повністю і ніби дивилося на неї зі зраненим страхом. Інше зіщулилося від лихої зловтіхи. Ліва половина обличчя, та, що з відкритим оком, нібито була звичайною. Але права була обличчям чудовиська, викривленим і нелюдським, товсті губи розіпнуті, а за ними — бурелом зубів, що також світилися.

ред, як Тіммі Бенедикс.

Тепер він уже повільно котився вздовж дальшого краю чистого льоду, і йому хотілося вміти кататися задом наперед, як Тіммі Бенедикс. Він чув, як таємниче гуде й тріщить крига під снігом трохи далі, а також вигуки хокеїстів, гуркіт вантажівки з деревиною, що перетинала міст дорогою до фабрики «Американський гіпс» у Лісбон-Фолз, і приглушену розмову дорослих. Він був дуже радий жити того холодного і ясного зимового дня. У нього все було добре, ніщо не турбувало, він нічого не хотів… тільки вміти кататися задки, як Тіммі Бенедикс.

Він проїхав повз вогнище й побачив, що кілька дорослих передають по колу пляшку випивки.

— Дайте й мені! — гукнув він до Чака Спієра, що мав на собі великий лісницький кожух і зелені фланелеві снігові штани.

Чак усміхнувся.

— Котися собі, малий. Я чув, як тебе мамка кликала.

Шестирічний Джонні Сміт поїхав, сміючись, далі. З іншого боку ділянки для ковзанів спускався від дороги сам Тіммі Бенедикс, а його батько йшов позаду.

— Тіммі! — гукнув він. — Дивись!

Він розвернувся й почав незграбно їхати задки, не усвідомлюючи, що котиться в бік хокейної гри.

— Гей, малий! — гукнув хтось. — Тікай з дороги!

Джонні не чув. Йому вдалося. Він якось одразу впіймав ритм. Треба було лиш розхитатися на ногах…

Він глянув униз, зачаровано дивлячись на те, що роб­лять його ноги.

Поруч із ним прошкребла кригу шайба старших дітей, стара, пошрамована й надщерблена по краях, але він її не помітив. Один зі старших, що катався не дуже добре, гнався за нею головою вперед і майже наосліп.

Чак Спієр побачив, що буде. Він звівся на ноги й гукнув:

— Джонні! Стережись!

Джонні підвів очі — а наступної миті всі вісімдесят кілограмів незграбного ковзаняра врізалися в малого Джонні Сміта на повній швидкості.

Джонні полетів, розкинувши руки. У наступну мить він приклався головою до льоду, і в його очах почор­ніло.

Це ж діти, — сказав Білл, ніжно дивлячись на своїх восьмирічних дівчат-близнючок, що каталися, взявшись за руки; а тоді знову перевів погляд на Джонні. — Дорослий би, мабуть, убився.

— Якщо тільки дорослий не поляк, — відказав Чак, і вони обидва зареготали

Але клоунів не обирають до Вашингтона.

Ну… майже ніколи.

Бабця в капцях, та він же там упав у струмок»,