Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Тож незаможника іноді визначали як хлібороба — власника невеликої ділянки землі (але безкінного), який іноді працював на стороні.

Варто, мабуть, зауважити для тих, хто уявляє собі «куркуля» як дуже багатого експлуататора, що в 1927 р. найзаможніші селяни тримали тільки по дві-три корови й володіли приблизно десятьма гектарами орної землі на родину (у складі пересічно сім чоловік), а найбагатша селянська група одержувала лише на 50–56 % більше прибутку на душу населення, ніж найбідніша (за Ю. Арутюняном і Н. Ясним).

Однак головним на цьому етапі було інше: становлячи З—5 % селянських господарств, «куркулі» разом із тим вирощували до 20 % усього хліба.

Готуючись до «слушного часу», репресивні органи розсилали інструкції щодо збирання й збереження даних про «запідозрених контрреволюціонерів». Стосовно України секретний циркуляр 1924 р. визначав цілий список «ворожих» груп та індивідуумів. У першу чергу згадувалися політичні партії й організації. До числа «контрреволюціонерів» відносилися:

— колишні члени дореволюційних буржуазних вартій;

— колишні члени монархічних союзів та організацій («чорних сотень»);

— колишні члени Спілки незалежних хліборобів (діяла під час урядування Центральної Ради);

— колишні дворяни й аристократи;

— колишні члени молодіжних організацій (бойскаути та ін.);

— «націоналісти всіх мастей і відтінків».

Далі перелічувалися колишні царські службовці:

— урядовці Міністерства внутрішніх справ, насамперед агенти охранки (таємної політичної поліції), поліції й жандармерії, секретні агенти охранки й поліції, співробітники прикордонного жандармського корпусу;

— урядовці Міністерства юстиції — члени губернських і повітових судів, присяжні засідателі, прокурори всіх рангів, мирові судді та слідчі, судові виконавці, голови окружних судів та ін.;

— всі без винятку офіцери й унтер-офіцери царської армії та флоту.