За спиною

мені минуло лише 27; на вулиці літо; так, світ котиться у прірву, але він це робить останні декілька тисяч років, до того ж, мені ніколи не було так добре, тож яке це має значення.

Ситуація довкола дратує, як ідіот, який їздить узимку на літній гумі, п’яний і без правил

Куди мені з цими штаньми до он тих яскравих кислотних літер BOOM на увесь від природи розкішний зад?! Але його власниці цього було недостатньо: щоб сідниці здавались ще круглішими, шов посередині призбираний за спеціальною технологією. Мої нещасні розтягнуті спортивки не склали б жодної конкуренції камуфляжам, квіточкам і листочкам конопель, які магічним чином, певно, завдяки якимось космічним нановолокнам, не формують між ногами у своїх власниць верблюжі лапки.

Фанатично худнуча огрядна базарна баба

Іншим відвідувачкам при повному макіяжі і в коротесеньких шортиках і топах доводиться ох як попітніти (тобто посидіти статично на тренажері, не зронивши жодної краплинки), щоб дядьки з золотими ланцюгами звернули на них увагу. Це абсолютно зрозуміла і чітка бізнес-модель: все, що вони вкладають у себе, треба відбити. Проте тепер ця закрита екосистема поступово зазнала змін. З’явилися іноземні студенти і айтішники, які дбають про свій зовнішній вигляд за зовсім іншою парадигмою, керуючись незрозумілою дівчаткам у шортиках системою координат. Тож мій абонемент адміністратор бере мовчки, а тоді усміхається щиро і питає, чи піду я сьогодні в спа. Я відповідаю, що для спа сьогодні чи не найкращий день, хоча йдучи сюди я про це не подумала.
На шляху до своєї шафки в роздягальні мені доводиться обійти двох тіток під шістдесят. Вони стоять абсолютно голі, щось дотирають рушниками і теревенять про буденні проблеми

Найбільше мені виносить мозок від того, що політична карта насправді ж симулякр, банальні людські каляки-маляки, наквецяні гуашшю на поверхні материків.

«Немає щасливих пар, є щасливі моменти»,

робить мої фантазії ще нестерпнішими. Мій настрій коливається від думки «яке весілля, коли в країні таке діється» до «треба щодня гуляти як востаннє, бо невідомо, що буде завтра»

Але чи має право на існування те, що на відстані? Чи трактують його однаково отримувач і відправник? Чи той момент, який раптово пройняв когось по один бік, ще буде актуальним, коли його відгомін досягне боку іншого?

Наш підлітковий вік припав на відсутність світла і тепла, холод видував зі щілин усе, і тодішнє моє відчуття трагедії та виживання дуже хочеться прирівняти до солдатського, з окопів. Але зараз не можна.