Енеїда

тім го­роді жи­ла Дідо­на,
А го­род звав­ся Кар­фа­ген,
Розумна пані і мо­тор­на,
Для неї тро­хи сих імен:
Трудяща, ду­же працьови­та,
Весела, гар­на, са­но­ви­та,
Бідняжка - що бу­ла вдо­ва

Венера, не послідня шльоха,
Проворна, враг її не взяв,

Сестру Дідо­на ма­ла Ган­ну,
Насправжки дівку хоть ку­ди,
Проворну, че­пур­ну і гар­ну;
Приходила і ся сю­ди
В чер­воній юпочці баєвій,
В за­пасці гарній фа­на­левій,
В стьонжках, в на­мисті і в ковт­ках;

Еол на­су­пив­шись ска­зав. -
Я все б зро­бив за сюю пла­ту,
Та вітри всі по­роз­пус­кав:
Борей не­дуж ле­жить з похмілля,
А Нот поїхав на весілля,
Зефір же, давній не­го­дяй,
З дівча­та­ми за­же­ни­хав­ся,
А Евр в по­ден­щи­ки най­няв­ся, -
Як хо­чеш, так і по­миш­ляй!

Перед ста­рим Еолом-дідом

Но зла Юно­на, су­ча доч­ка,
Розкудкудакалась, як квоч­ка,
Енея не лю­би­ла - страх;
Давно во­на уже хотіла,
Щоб йо­го душ­ка по­летіла
К чор­там і щоб і дух не пах.

Еней був па­ру­бок мо­тор­ний
І хло­пець хоть ку­ди ко­зак,
Удавсь на всеє зле про­вор­ний,
Завзятійший од всіх бур­лак

Но гре­ки, як спа­лив­ши Трою,
Зробили з неї скир­ту гною,