Остап Дроздов

№1

Роман Остапа Дроздова «№1» — це більше, ніж просто роман, затиснутий жанровими рамками. Це сповідь кількох поколінь, об’єднаних наскрізною ідеєю — відстояти свою ідентичність. Це родинна сага з драматичними поворотами долі. Це одразу декілька біографій на тлі різних епох, в якій відвертість автора межує з публічним оголенням до найпотаємнішого. Це життєствердний і нестандартний погляд на будні за вікном. Це плач і сміх. Це саме життя. Таким, яким його бачить і відчуває автор.
254 паперові сторінки

Враження

    Gladkykh Valentynділиться враженням2 роки тому
    👍Раджу

    Vita Chmelenkoділиться враженням2 роки тому
    👍Раджу
    🔮Мудра
    🎯Корисна

Цитати

    b1052436192цитуєторік
    Я був на 200% певен, що мене ніхто ніколи не полюбить через них. Було за що не любити. І досі є. Але ж камінь у небо ніколи не полетить, він усе одно програє силі тяжіння і бухнеться об твердь. То чи є сенс удавати когось іншого, непомильного? Людині, яка про себе нічого не розповідає, неможливо повірити. Як і неможливо повірити тому, хто розповідає про себе геть усе, до підспіднього. Золоту середину вловить тільки той, хто вважає себе багатогранним, а це напряму залежить від освітлення й кута заломлення. Не можна розкритися зразу, тому що людина — не пенал. Одним махом розкриваються лише примітиви, які не мають що продемонструвати. Карнавальна маска ніколи не видасть справжнього кольору мого лиця. Без редактора, без коректора і без фонограми — я постав перед своїм коханням у такому первісному вигляді, в якому мене прогнали з раю. Я мусів був одразу натякнути, за що саме мене треба любити. А за що — любити ще більше.
    b1052436192цитуєторік
    Істин настільки багато і вони настільки об’ємні, що в них складно не вцілити. Одну з них я засвоїв лише з часом. Люди — дикобрази. Коли вони закохуються, то намагаються щільніше пригорнутися один до одного, аби зігрітися і розділити спільність. І що ближче вони туляться, то більшого болю завдають. Коли я знайшов свою людину, єдину та останню, то закохався не в неї, а в себе. Точніше, в того, ким я є біля цієї людини. Це інший я, набагато тривкіший, ніж просто я. І коли я помітив, що поряд із Цією Людиною перестав плакати від надриву, то спершу стривожився, а потім зрозумів: це і є любов у первозданному вигляді, адже мало яка людина вартувала би моїх сліз, а кохана людина — це та, яка не буде змушувати тебе плакати. Я не бився за своє кохання, воно само мене вибрало, і я готовий поставити сотні свічок за тих, хто так само не бився, хто так само вичікував, хто так само вірив і боявся налякати це почуття своєю скверною.
    b1052436192цитуєторік
    Ніяка колективна цінність не вартує мого конкретного життя.

На полицях

fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз