Цитати з книжки «№1», Остап Дроздов

Люди — як ртуть: збираються докупи лише тоді, коли їх розіб’ють.
Я не буду старим, бо навіть у біологічній старості буду сучасним. Одягатимуся в яскраве, буду незалежний фінансово ні від кого. Не затягуватиму мовлення, від мене нестиме шикарним парфумом, і я вживатиму наймодніші молодіжні жаргонізми, мать вашу. Старість — це не ступінь зношеності. За кордоном я не бачив старих людей. Тамтешні старші люди — усміхнені, охайні, світлоокі, світлозубі, з чистими нігтями. Зморшки їм навіть до лиця, вони нагадують світлу тканину, злегка підібрану по боках. Цим людям більше пасує словосполучення «літні люди». Від слова «літо». Я зовсім не боюся старості.
«Шануй циніка, бо його вустами глаголить гола правда», — писав колись мій улюблений Ніцше.
Коли ти, створений матінкою-природою, хочеш пісяти, то мусиш нести переповнений міхур до чітко визначеного місця. Коли ти хочеш щиро сказати своєму професорові, що він — останній козел, то мусиш прикусити язика, бо попереду в тебе сесія. Коли ти хочеш зізнатися комусь у коханні, то спершу мусиш зважити, як це освідчення сприйметься. Коли ти хочеш врізати комусь правду-матку, то 10 разів провидіння зверху ніби зупинить тебе на півслові, лякаючи страшним каяттям. Це дає мені підстави казати, що природною людина може бути хіба в туалеті, та й то коли ніхто не стоїть під дверима. Природна людина серед решти людей — ідіот, хам і посміховисько. Виклик. Герой. А героїв треба знищувати. Таке їхнє призначення, і такий принцип колективного життя істот, в яких працюють 5% мозку і які на 90% складені з протічної води.
У цьому вакханальному полюванні є щось від прадавнього лісу, де цицькаста мавпа мусіла так шикарно вийти з-за куща, аби носій продовження роду на це зреаґував. Непролазні джунґлі рослин і дерев перетворилися на джунґлі міст і багатоповерхових забудов — але методи появи з-за куща зазнали мало змін. Їхня мета — з хлопців, які щойно починають по-справжньому жити, зробити мужів, які надалі просто доживають у коридорі звужених можливостей. Якщо це супроводжується спалахами щастя — то ще півбіди. Зазвичай усе набагато простіше: чоловіки починають мстити, а це в них виходить лише за допомоги кількісних параметрів. Усі епізоди, пов’язані зі стрибанням у гречку, треба розцінювати як природну реакцію поневоленого.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз