Утім, найсуттєвіша перешкода — це лінощі самого суспільства. Жодне із цих зусиль, спрямованих на спостереження за фахівцями та їх оцінювання, нічого не вартуватиме, якщо звичайним громадянам хоч трошки не будуть цікаві ці справи. Тетлок указує, що пересічні люди, на жаль, зазвичай не зацікавлені в тому, аби знайти професіоналів із чудовим досьє: найбільше вони цікавляться доступними фахівцями, які вже погоджуються з їхніми поглядами. Як правильно зауважує Тетлок, недостатньо посилити відповідальність серед поставників інтелектуального продукту, якщо «споживачі не зацікавлені в тому, щоб бути суддями конкуруючих заяв і контраргументів». Споживачі менше цікавляться «неупередженими пошуками істини, а більше — потуранням власним упередженням», тому пересічні люди підходять до ролі фаховості із «психологією спортмайданчика, а не аудиторії
159

Цікавитися в 1980 році, чи Радянський Союз розвалиться до 2000-го, — це питання на «так» або «ні». А от питати в попередні десятиліття, як досягти мирного розпаду СРСР, і впливати на ймовірність такої події, зменшивши шанси альтернатив, — це вже зовсім інша справа

Утім, і в суспільних та гуманітарних науках також були випадки відвертого шахрайства. У 2000 році історик з Університету Еморі на ім’я Майкл Беллісайлз виграв престижну нагороду Колумбійського університету — премію Банкрофта за книжку під назвою «Озброєна Америка», у який намагався спростувати ідею, що американські уявлення про володіння зброєю походили не з раннього колоніального періоду, а ґрунтувалися на інших подіях, що сталися на століття пізніше. Дослідження поляризувало думки, бо в ньому стверджувалося, що приватне володіння зброєю було не характерне для ранньої Америки.