Коли мене охоплює страх і відчуття дефіциту чогось, я намагаюся кликати на допомогу радість і вдячність, визнаю свій страх, а потім перетворюю його на вдячність. Я говорю вголос: «Я почуваю себе вразливою. Це нормально. Я така вдячна за _____________________». Ця практика однозначно посилила мою здатність радіти.
Відчуття дефіциту підживлює наші сумніви в собі
Коли я почала обговорювати проблему зі своїм психотерапевтом, то зрозуміла, що моє нав’язливе «це надто добре, щоб бути правдою» тісно пов’язане зі страхом, невпевненістю у своїх силах і вразливістю.
Наповнене радістю життя — це не прожектор радості. Таке би нам врешті-решт набридло.
Я переконана, що наповнене радістю життя складається з моментів втіхи, поєднаних довірою, вдячністю, натхненням і вірою
Здається, що вдячність без практики трохи нагадує віру без добрих справ — вона нежива.
Люди — наче вітражні вікна. Вони мерехтять і сяють на сонці, але коли сутеніє, їхню красу помітно, лише якщо самі вони випромінюють світло
• Чи утримався я сьогодні? (Розумійте під утриманням що завгодно — мені здається, що найскладніше утримуватися від їжі, праці і комп’ютера).
• Чи займався я сьогодні спортом?
• Що я зробив для себе сьогодні?
• Що я сьогодні зробив для інших?
• Чи тримаю я якісь емоції невисловленими?
• Що хорошого сталося сьогодні?
Неважливо, переживаємо ми негаразди, оклигуємо після емоційної травми чи боремося зі стресом і тривогою; наявність мети, сенсу і бачення власного майбутнього допомагає нам зрозуміти, що відбувається, і крокувати вперед. Без мети, сенсу життя і віри в майбутнє легко втратити надію, стати глухим до емоцій або ж віддатися під владу обставин. Ми відчуваємо себе нікчемними, ні на що не здатними і неспроможними боротися. Суттю духовності є близькість. Коли ми віримо в цей нерозривний зв’язок із іншими людьми, то не відчуваємо себе самотніми.
занурення у дискомфорт вразливості вчить нас впускати у своє життя радість, вдячність і благодать. Я також починаю розуміти, що входження в зону дискомфорту і страху вимагає як духовності, так і психологічної стійкості.
Ми не можемо скласти перелік «поганих» емоцій і сказати: «Я збираюся їх пригасити», а потім скласти перелік позитивних емоцій і сказати: «А цим я віддаватимуся сповна!» Можете собі уявити, яке зачароване коло виникне: «Я не зазнаю багато радості, отож немає звідки черпати сили, коли відбувається щось погане. Негативні емоції відчуваються ще болісніше, тому я тлумлю їх. Я притлумлюю почуття так, що не відчуваю навіть радості, і так далі».
Радість — така ж шпичаста і гостра, як будь-яка з темних емоцій. Нестямно когось кохати, вірити в щось усім серцем, цінувати швидкоплинні миті, віддаватися життю цілком і не вимагати жодних гарантій безпеки — це все ризики зазнати вразливості і часто болю.
Притлумлюючи темряву, ми притлумлюємо світло
Поглянувши на свою поведінку і почуття, а не на шкідливі звички, крізь збільшуване скло вразливості, я змінила своє життя. Я також зміцніла у своїй відданості ідеї тверезості, здоровому способу життя і духовності. Я можу впевнено сказати: «Привіт, мене звати Брене, і сьогодні мені кортить подолати вразливість і невпевненість за допомогою яблучних оладок, пива, сигарет і семигодинного сидіння у “Фейсбуці”». Я ніяковію, але це щира правда.
Питання в тому, чи _________________ (переїдання, алкоголь, марнотратність, азартні ігри, прагнення врятувати світ, нескінченне пліткарство, перфекціонізм, шістдесятигодинний робочий тиждень) не перешкоджають нам бути собою? Чи не заважають вони нам бути емоційно чесними, встановлювати особисті кордони і відчувати себе самодостатньою людиною? Чи не суперечать вони прагненню нікого не засуджувати і не нав’язувати близькі стосунки з людьми? Чи не використовуємо ми ____________________, щоб сховатися або утекти від реальності нашого життя?
Я змарнувала більшу частину свого життя, намагаючись утекти від вразливості і невпевненості. Я зростала без навичок і емоційної практики, потрібних для того, щоб «зануритися у дискомфорт», тому з часом призвичаїлася знімати стрес за допомогою алкоголю
Я відмовилася від алкоголю, тому що хотіла більше дізнатися про своє справжнє «Я», а моє тусовочне «Я» перешкоджало мені це зробити
До початку дослідження я вважала, що притлумлення і згладжування болісних емоцій відбувається лише за допомогою алкоголю чи наркотиків, але більше я так не вважаю. Зараз я впевнена, що залежністю можна назвати будь-яку хронічну і нав’язливу модель поведінки. Ті жінки й чоловіки, котрих я опитала і які живуть у злагоді із собою, також не застраховані від страху перед емоціями. Основна їхня відмінність полягає у тому, що вони свідомі небезпек такої поведінки і навчилися долати страждання, уповні переживаючи їх.
Для багатьох із нас перша реакція на страждання і біль, викликані цими уколами, — аж ніяк не занурюватися у дискомфорт і шукати виходу з нього, а, навпаки, позбуватися його. Ми робимо це, притлумлюючи і згладжуючи гострий біль за допомогою будь-чого, що дає швидке полегшення. Ми знеболюємо себе алкоголем, наркотиками, їжею, сексом, стосунками, грошима, роботою, опікою, азартними іграми, хатніми справами, пригодами, хаосом, шопінгом, плануванням, перфекціонізмом, постійними змінами та Інтернетом.
1. Більшість із нас (свідомо або ні) схильні робити те, що допомагає притлумити і зменшити вразливість, біль і дискомфорт.
2. Згубні звички можуть бути наслідком хронічного і нав’яз­ливого прагнення притлумити почуття і зменшити їхню гостроту.
3. Ми не можемо пригнічувати емоції вибірково. Притлумлюючи болісні емоції, ми також притлумлюємо емоції позитивні.
Я наполегливо рекомендую вам переглянути фільми Кілборн і Катца — вони змінили мій погляд на світ і себе. (Останній фільм Джин Кілборн називається «Убийте нас ніжно-4» (Killing Us Softly 4)33, а остання робота Катца — «Убивчі ігри: жорстокість, медіа і криза маскулінності» (Tough Guise: Violence, Media, and the Crisis in Masculinity
bookmate icon
Тисячі книжок – одна передплата
Ви купуєте не книжку, а доступ до найбільшої бібліотеки російською мовою.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз