Книжки
Максим Бутченко

Петлюра. Боротьба

    Sofy Smaliukцитуєторік
    Це безвихідь слів, витканих із протиріч
    Sofy Smaliukцитуєторік
    А як це?
    — Напевно, так, як можуть любити повітря, адже жити без нього неможливо.
    — Ти, Симоне, завжди був мастак говорити.
    — Це тому, що ти мене надихаєш, серденько.
    Його рука торкалася щоки дружини, він гладив її обличчя, бажав увібрати в себе все тепло її тіла. Ці хвилини такі дивні, тому що в них є якесь таїнство. Якою ж безпорадною є людина у своїй самотності! Як же бажає відчувати плоть іншого, чути його голос, бачити силует — усі ми є рабами своєї боязні залишитися самотніми в цьому світі. Манить нас до таких, як ми самі, бо цей потяг схожий на інстинкт тварин — притягує чоловіка до жінки, і саме так зароджується нове життя.
    Sofy Smaliukцитуєторік
    Ольга всміхнулася, поправила волосся, що впало на щоку, затуливши очі. Симон Васильович подивився на неї так, немов побачив уперше. Як же дивно влаштована людина — потяг до душі й плоті немов прописаний у душі тоненькими письменами; і, тільки полюбивши, можна розгадати ці написи, дізнатися, що вони означають. Ким він був для дружини, чим раптом виявився до неї прив’язаний, з’єднаний, наче хмари з небесами, в одне ціле? Якби він зараз устав, відчинив двері й пішов у морозну ніч, то чи пішла б вона за ним? Чи думала б вона про своє майбутнє без нього? Коли весь світ валитиметься, то чи погодиться вона жити в руїнах, але поруч із ним?
    — Погодилася б? — запитав Симон Васильович.
    — На що? — здивувалась Ольга.
    — Залишитися зі мною за будь-яких обставин?
    — А ти сумніваєшся?
    — Просто хочу почути.
    — Я буду твоєю тінню, слідуватиму за тобою, куди б тебе не занесло.
    Хотіла щось іще додати, але більше слів не треба, тому що слова — лише звук, схожий на коливання душі. Ольга збентежилася, немов дитина, а він притулився до неї і поцілував, ніжно торкаючись губ, наче це були польові червоні квіти.
    — Я люблю тебе, як тільки може любити людина, Оленько
    Sofy Smaliukцитуєторік
    О, яка ж це була дивна любов! Скільки разів вона погоджувалася віддавати його в обійми іншої жінки, дивилася поблажливо на його інтрижки, бо думала, що він людина творча й любовні пригоди необхідні для його натхнення.
    Які ж дивні справи! Таке міркування могло призвести когось до душевної хвороби, а когось спокусити своєю видимою простотою. Як Роза Яківна могла терпіти запах іншої жінки на своєму чоловікові? Якою волею вона стримувала ревнощі й розумні доводи про зраду? Яка ж дивна її любов, нагодована медом ніжності, покрита шаром патоки й… пронизана гострими стрілами зради
    Sofy Smaliukцитуєторік
    дев’ятий вал
    Sofy Smaliukцитуєторік
    «начальника з цибулиною», тобто з українською кокардою
    Sofy Smaliukцитуєторік
    Вин­ниченко виголосив такий довгий спіч, що захотілося вити від людської дурості. Тут же він почав говорити про союз із Радянською Росією. Як же так? Заради чого тоді все це?! Потрібні Установчі збори й вибори. Демократія, а не червоний соціалізм. Більшістю голосів таки вирішили дотримуватися нейтралітету між Антантою і Кремлем. Усі мої вмовляння не робити цього були марні. З таким рішенням ми можемо вскочити в халепу. У мене погане передчуття
    Sofy Smaliukцитуєторік
    Якщо ти — українець, то чому так симпатизуєш великоруським ідеям? Чому хочеш поєднати непоєднуване? Ага, мало не забув — Коновалець їздив до Скоропадського, але той відмовився від зустрічі. Правду кажуть про нього в канцелярії: він тільки намагався стати українцем, залишаючись росіянином. Туга в цьому велика, тому що не знає людина свого справжнього місця. Сліпі ведуть сліпих»
    Sofy Smaliukцитуєторік
    Його душа страждала. А плоть, якій він давав поблажки в любовних утіхах, але не давав спуску в їжі — Володимир Кирилович харчувався тільки рослинною їжею,
    Sofy Smaliukцитуєторік
    Зараз йому найбільше хотілося опинитись в обіймах Рози. Вбігти в їхню київську квартиру, не знімаючи взуття, стукаючи туфлями по лакованому паркету, й розкрити, розірвати, розшматувати фіранки, що ведуть до її спальні. Кинутися до її ліжка й побачити заспану дружину — розпатлану, із застиглим пухким личком. Схопити її руки й цілувати, як він не раз цілував долоні чужих жінок, бо Роза була поблажлива до його забаганок. «Кохо, ти — свята грішниця», — щоразу казав він їй, коли вона вислуховувала всі подробиці його чергової любовної пригоди. Чого тільки вартий його експеримент — закохати в себе 18-річну дівчину, щоб потім стежити за розвитком їхніх стосунків, а любовні перипетії використовувати для написання роману. «Кохо, ти — свята грішниця», — не втомиться він повторювати. А вона лише поправляла темне волосся долонькою, інколи проводячи пальчиками по щоці, немов очікувала від нього ласки. Ці важкі хвилини поруч із нею врізалися йому в пам’ять! Він так любив приходити до неї, поки ще легкий запах чужої жінки залишався на його плоті, поки тонкий ефір злягання з іншою ще не розчинився, не пропав безвісти; тоді він уривався в її кімнату, впивався губами в її губи. І млосний погляд дружини знову розпалював його, хоча після бурхливої ночі з черговою дівчиною у нього майже не залишалося сил.
    Sofy Smaliukцитуєторік
    І тоді Симон Васильович обійняв Ольгу, пригорнув її до себе, як нещодавно пригортав Лесю, і гаряче жіноче серце раптом обпекло його своїм жаром. Петлюра почув, як прискорюються удари, немов усередині звучать сотні дзвонів. Тоді він іще міцніше обійняв дружину, притулився всім тілом, як пригортаються ті, хто хоче відчути тепло кожної клітинки плоті. Як можна ще більше відчути єднання? Петлюра обіймав дружину, і його тверде серце теж розчулилося; він відчув, як камінь у грудях плавиться, ніби під впливом лави. Уся плоть Симона Васильовича палала — він раптом з жахом усвідомив, як легко втратити весь цей затишок і єднання. Тоді він прошепотів, що кохає її так, як тільки може кохати людина, що розуміє крихкість життя.
    Sofy Smaliukцитуєторік
    наближалися, ніби дев’ята хвиля
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз