Хранителі Книги

«Навіть якщо вам вдається поводитись так, ніби вам це зовсім не допікає, неможливо залишатися цілком спокійним. Хіба може не хвилюватися людина, змушена споглядати, як її начебто нечутливої шкіри торкається брудний ніж, а то й узагалі розтинає її до крові»

Щедрий аромат кардамону змусив мене знову відчути себе двадцятирічною студенткою.

Тут, високо в горах, війна з її жахіттями здавалася такою далекою.

Якщо вас от-от схоплять, скористайтеся гранатою, щоб убити себе й забрати з собою якомога більше ворогів, — велів Бранко. — У жодному разі не здавайтеся живими. Скористайтесь із гранати, щоб уникнути тортур і не зрадити своїх.

Ваше життя не належить вам, — казав він. — Кожен додатковий день належить вашим загиблим родичам. Ми побачимо нашу країну вільною або теж помремо. Для нас немає іншого майбутнього.

Шніцлер вибачається за те, що пише так багато про «єврейське питання». Та він каже, що жодному єврею, хай би як він асимілювався, не дозволяють забути про його походження. — Вернер поправив окуляри і зачитав, одразу перекладаючи: — «Навіть якщо вам вдається поводитись так, ніби вам це зовсім не допікає, неможливо залишатися цілком спокійним. Хіба може не хвилюватися людина, змушена споглядати, як її начебто нечутливої шкіри торкається брудний ніж, а то й узагалі розтинає її до крові».

ти, — вів далі він, схопивши мене за зап’ясток, — усі ви з безпечного світу, з вашими подушками безпеки, захисними упаковками та знежиреними продуктами. Це ви вірите у забобони. Ви переконуєте себе, що можете перехитрити смерть, і страшенно ображаєтесь, коли дізнаєтеся, що вам це не вдасться. Ви сиділи у своїх затишних квартирках, поки в нас точилася війна, і дивились у новинах, як ми тут спливали кров’ю. І ви думали: який жах, а тоді підводилися з канапи і йшли налити собі ще одну філіжанку кави.

— Ось вони, — сказав чоловік, — жорстокі мусульманські терористи, що їх собі вигадали серби.