Коли на другому курсі ми обговорювали функціонування захисних механізмів і з подивом виявляли потугу цієї частини нашої психіки, то починали розуміти, що коли б не існували раціоналізація, сублімація, витіснення — всі ті штучки, якими рятуємо самі себе, — коли б можна було глянути на світ без жодного захисту, чесно й відважно, то нам би луснули серця.
Як можна було виснувати з наших занять, ми збудовані зі щитів і зброї, ми — міста, що вся їхня архітектура — то оборонні мури, башти й фортифікації; ми — держави бункерів.