Синій птах

З усіх розкритих могил потроху здіймається цвітіння. Попервах воно легке, мляве, мов пара, згодом білішає, наче весільний серпанок, далі яснозоро зводиться, розростається, й потроху заповнює все навкруги, чаруючи око, обертаючи кладовище на казковий весільний сад, який невдовзі осяває перше проміння Зорі. Виблискує роса, розпускаються квітки, вітер шелестить у листі, гудуть бджоли, птахи прокидаються й заливають просторінь першими п'янкими гімнами сонцю й життю. Зачудовані, засліплені красою, Тільтіль і Мітіль, тримаючись за руки, ходять між квітами, шукають могил.

Ф е я. Я теж. Тому й треба його шукати. У крайнім разі обійтися без Співучої Трави я ще змогла б, однак Блакитного Птаха знайти необхідно. Я шукаю його для онуки — вона дуже хвора.
Т і л ь т і л ь. А чим?..
Фея. Незрозуміло. Вона хоче бути щасливою...

Звідти вийшло дванадцять хлопчиків! Т і л ь т і л ь. Дурненька... То дівчатка...

маєте повернутися за чверть дев'яту

Ви трохи нагадуєте нашу сусідку, пані Берленґо...
Фея (зненацька розсердившись). Анітрохи не нагадую!.. Жодної схожості!.. Яке неподобство!.. Я — Фея Берилю-на.

Оце тебе миттю навчить слухатися!..
Пес (верещить). Ой!.. Ой!.. Ой!.. Т і л ь т і л ь. То як?
Пес. Поцілую ж тебе за те, що бив мене.
Цілує й гаряче пестить Тільтіля.

Добре, що при мені завжди те, що ладне засвітити згаслі очі... А що це я виймаю з торбинки?..
Т і л ь т і л ь. Ой! Який гарненький зелений капелюшок!.. А що ж це блищить отам, на пряжці?..
Фея. Величезний Діамант, що повертає зір...

Киця. Сьогодні великий день!.. Наш ворог прийде вивільнити вашу силу й сам підпаде під вашу владу... Це Тільтіль, син того лісоруба, який заподіяв нам стільки лиха. Він шукає Блакитного Птаха, якого ви переховуєте від Людини скільки світу, і який один-єдиний знає нашу таємницю... (Шелест листя.) Прошу?.. А! Це промовляє Тополя. Так. Тільтіль має Діаманта з властивістю звільняти на мить наші душі. Він може змусити нас віддати Блакитного Птаха, й відтоді ми остаточно підпадемо під людську владу. (Шелест листя.) Хто це говорить?.. А, Дубе!.. Як ся маєте?.. (Шелест листя на Дубі.) Ще застуджені?.. Локриця вже Вас не доглядає? Усе ще ревматизм?.. Повірте, це через мох. Ви забагато кладете його на ноги... Блакитний Птах іще у Вас?.. (Шелест листя на Дубі.) Прошу?.. Так, жодних вагань!.. Ми маємо скористатися з цієї нагоди. Він має зникнути. (Шелест листя.) Прошу?.. Так, із ним сестриця. Вона теж має вмерти. (Шелест листя.) Так, Пес також із ними. Його ніяк не здихатися!.. (Шелест листя.) Прошу?.. Підкупити його?.. Неможливо. До чого я тільки не вдавалася!.. (Шелест листя.) А! Це ти, Ялино?.. Так, готуй чотири дошки. Так, із ними ще Вогонь, Цукор, Вода і Хліб. Вони всі на нашому боці, окрім Хліба — він не зовсім певний. Тільки Душа Світла прихильна до Людини, та вона не прийде. Я підмовила малих утекти потайки, поки вона спить. Це наша єдина нагода. (Шелест листя.) А!.. Це голос Бука!.. Так, Ваша правда, треба попередити Тварин. А в Кроля є бубон?.. Він у вас?.. Гаразд, хай зараз же скликає збір... Ось і вони...

душа В'язова, наприклад, — у подобі похмурого череватого дихавичного Гнома, душа Липова— привітна, ласкава, весела, Букова — рухлива й витончена, Березова — біла, боязка і збентежена, Вербова — квола, кошлата і слізлива, Ялинова — довга, сухорлява й мовчазна, Кипарисова — трагічна, Каштанова — претензійна та манірна, Тополина — жвава, приставуча, балакуча.

Материнська Любов. Та ні... Вона — з ваших цілунків, поглядів і пестощів... Кожен цілунок вплітає в неї сонячного чи місячного променя...