Книжки
Андрій Кокотюха

Темні таємниці

  • Александрацитує2 роки тому
    Ми досі не знаємо, за яким дідьком Яну і Євгена понесло в ту задницю цивілізації
  • Kata Hchchcцитує2 роки тому
    Не буду.
    — Не будеш?
    — Більше не буду… Так…
    — Як це — так?
    — Під машину… — й одразу, без переходу, боячись не встигнути, видихнув: — Убивають.
    — Кого?
    — Усіх, — вичавив, тут же виправився. — Там… убивають… Людей… Я втік.
    — Звідки ти втік?
    Євген махнув у напрямку лісу.
    — Піщане. Це називається Піщане.
    — Є таке, — тепер плямистий міняв гнів на милість, у голосі лють змінилася докором: — Для чого ти поперся туди? Нормальні люди там давно не ходять.
    — Я… не хотів…
    — Не хотів, але пішов. От же ж люди, — плямистий зітхнув. — Залазь, поїхали.
    — Куди?
    — Звідси.
    — А Яна?
    — Де твоя Яна? — водій покрутив головою. — Десь тут, у кущах сидить?
    — Ні. Там…
    — Тоді до чого вона тут? Сідай
  • Таня Ісаєвацитує5 місяців тому
    Жити треба сьогодні, думати про завтра, дивитися вперед.
  • Діана Роговикцитує6 місяців тому
    Жити треба сьогодні, думати про завтра, дивитися вперед. Озиратися, рефлексувати нехай лишиться вибором невпевнених у собі, обтяжених купою комплексів. Євген навчив себе не зважати на чужі думки ще зі школи.
  • Вікторія Сасовськацитує8 місяців тому
    ити треба сьогодні, думати про завтра, дивитися вперед. Озиратися, рефлексувати нехай лишиться вибором невпевнених у собі, обтяжених купою комплексів.
  • Василина Гринакцитуєторік
    Утікач

    Його звуть Євгеном, йому двадцять шість років, він тікає від неминучої смерті.
    Утікач покладав надії на світлу, місячну й зоряну ніч. Удень ще міг дати собі раду. Хоч справді переоцінив свої можливості вродженого містянина, думаючи, що зможе прижитися на природі, далеко від цивілізації. Коли ж подумки, а частіше — пошепки молив Бога, у якого дотепер не вірив, аби Він, добрий та милосердний, вивів із хащ, котрі раптом стали непролазними, ближче до асфальту.
    Де дорога — там машини, де машини — там люди.
    Євгенові хотілося добігти до них чимшвидше.
    Він знав: утечу вже помітили й напевне відрядили погоню. Кілька разів зупинявся, переводячи подих. Адже задихатися
  • Kata Hchchcцитує2 роки тому
    переходу, боячись не встигнути, видихнув: — Убивають.
    — Кого?
    — Усіх, — вичавив
  • Kata Hchchcцитує2 роки тому
    переходу, боячись не встигнути, видихнув: — Убивають.
    — Кого?
    — Усіх, — вичавив, тут же виправився. — Там… убивають… Людей… Я втік.
    — Звідки ти втік?
  • b3702347190цитує2 роки тому
    Євгенові хотілося добігти до них чимшвидше.
  • Александрацитує2 роки тому
    Усе як має бути, — криво посміхнулася господиня. — Дайте води напитися, бо так їсти хочеться, що переночувати ніде
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз