«Лише тоді, як спустив у неї, мені доперло, шо вона лежить у малаф’яній калюжі з дюйм завглибшки. Ті вахлі вже мало не на драглі перетворилися. „Кралечко, — кажу, — ти шо, геть за собою не дивисся?“ Вона глипнула туди й каже: „Якшо хочеш ше разок, то візьму свіже простирадло. Гадаю, в отій оно шафі, шо в калідорі, є два рядна. До дев’яти-десяти я ше дивлюсь, куди лягати, та після півночі пизда вже така заніміла, що в цей час могла б бути й в Елсворті — геть не чую“."»