Воно

Коли Воно прокинеться, Його рани вже загояться, сили відновляться, а от їхнє дитинство спливе, як віск зі свічки. Колишня сила їхньої уяви ослабиться й затупиться. Їм не будуть ввижатися піраньї в Кендаскіґ, вони не уявлятимуть, що коли наступити на тріщину в хіднику, то справді зламаєш хребет матері, або коли задавиш сонечко, що сіло тобі на ногу, то тієї ж ночі твій дім спалахне. Замість цього вони віритимуть у страховку.

«Лише тоді, як спустив у неї, мені доперло, шо вона лежить у малаф’яній калюжі з дюйм завглибшки. Ті вахлі вже мало не на драглі перетворилися. „Кралечко, — кажу, — ти шо, геть за собою не дивисся?“ Вона глипнула туди й каже: „Якшо хочеш ше разок, то візьму свіже простирадло. Гадаю, в отій оно шафі, шо в калідорі, є два рядна. До дев’яти-десяти я ше дивлюсь, куди лягати, та після півночі пизда вже така заніміла, що в цей час могла б бути й в Елсворті — геть не чую“."»

дітей завжди щось ледь не вбиває. Вони, не дивлячись, кидаються через вулицю, вони дуркують на озері й раптом помічають, що запливли далеко на глибину на своїх надувних матрацах і змушені гребти назад, вони падають з гімнастичних драбин собі на гузна та з дерев на голови

Вартісне спілкування завжди було рідкістю, але в такій, як ця, забігайлівці, де розмови завше були дешевими, воно траплялося не частіше за зуби в курки

— Білле… той знак на дверях?
— А що з ним? — видихнув Білл.
— Він зник.

Ендрю хотів щось додати до думки про пиздець, та не міг більше кричати.

— Що ти хочеш? — питає він.
— Ти маєш вставити в мене свою штуку, — каже вона.

він помирає, — Беверлі плакала

У мене є одна думка, — тихо озвалася Беверлі.
У чорноті почувся звук, який Білл упізнав не одразу. Слабке шелестіння, проте не лячне. А за ним дещо зрозуміліше… застібка-блискавка. «Що…» — подумав він, а тоді зрозумів. Вона роздягалася. Бозна-чому Беверлі роздягалася.
— Що ти робиш? — спитав Річі, і його шокований голос надломився на останньому слові.
— Мені дещо відомо, — промовила в темряві Беверлі, і її голос видався Біллові старшим. — Я знаю про це, бо мені розказав батько. Я знаю, як знову нас зблизити. Бо якщо не згуртуємося, ми звідси ніколи не виберемося.
— Що? — перепитав спантеличений, нажаханий Бен. — Про що ти говориш?
— Про щось, що назавжди зблизить нас. Щось, аби показати…
— Н-н-ні, Б-б-беверлі! — скрикнув Білл, зненацька зрозумівши, зрозумівши геть усе.
— …аби показати, що я всіх вас люблю, — продовжувала вона, — що всі ви — мої друзі.
— Про що вона ба… — заговорив Майк.
Беверлі спокійно перебила його.
— Хто буде першим? — спитала вона. — Гадаю, що…

Він здогадався, що вмирає