Андрій Лаговський

Професор силував себе з’їсти шматок печені. Та вона йому в горло не лізла. Оце крильце, яке він зараз держить і їсть, воно ще вчора було живе… з пір’ям… радісно тріпалося… а качка весело герготала до нього… Ні! Він не зможе того проковтнути!

Разом з тим подумав він і про всяку м’ясну страву. Чи варто їсти м’ясиво? Адже він давно помічає, що без м’яса перебутися легко… Ба навіть увесь організм його почуває себе краще, як м’ясива не заживає. Та й смаку великого в м’ясі нема…

«Чужу, нерідну любов треба заробити, — думав він, — чужу любов треба покупити ціною своєї інтересності, добрячої вдачі, прислужливості. А от — оце воно некуповане-непродажне, природне почуття! Оце тая справжня любов, що безкористовно себе жертвує і не бажає нічого собі в заміну! Оце теє кохання, що не дивиться, чи цікавий для розмови син, чи не цікавий, чи добрий, чи поганець, а просто любить… І я оце щастя був одкидав сім год, тинявся по чужих, сторонніх людях, благав по-старчачи їхньої прихильності, будував собі порожні ілюзії… і мучив себе й маму!..»

Володимир завважив був, що для англійців, десь певне, ніякі «вагнерівські» питання не існують, бо це нація тупенька для всякої музики, розуміє хіба музику зовсім примітивну

Це ж тільки азіати можуть через кожну дрібницю одразу хапатися за кинджали та гукати: «Ухады проч!! Рэзіть буду!!!» Але перед вами я безмірно винен і не знаю, що був би дав, аби моєї провини перед вами наче й не було…

Скажу, що пан Дембовський проминув дуже добру нагоду помовчати.
Володимирові цей жарт дуже припав до сподоби. Він розвеселивсь.
— Так! Але про саму промову, про її силуваний зміст — що ви скажете?
— Скажу: слово — срібло, мовчання — золото, а мовчання пана Дембовського — золото в квадраті, — осміхавсь професор. Володимирові стало ще веселіш. Всяка вовкуватість проти Лаговського у нього відпала

Слово — срібло, мовчання — золото». Отже дами — то й буде золото. Піднімаю тост за оте мовчуще золото. Випиймо за дам

Бо щоб нас виховати, — іронічно докинув Володимир, — випадало б самій бути людиною, а не німецькою гиндичкою… Або краще сказати: не бути естонською гиндичкою. Бо ви ж направду не німкеня, а попросту естонка з Ревеля… Чухонка…

Блудний син!.. — пояснив генерал Шмідт своїм сусідам. — Був одбивсь од батьківського дому — та й повернувся… І мені аж здається, що оцей наш обід — не на честь жінчи

Костянтин найпередше звернув увагу на заголовок для поемки. Попереду було написано: «Йошуа га-Ноцрі та Єгуда з Керйоту». Тільки ж цей заголовок був уже замазаний, та й натомість поставлено інший: «Іуда Скаріотський».

— А в матір християнського Бога!.. Думаєте, що як назвете її церковнослов’янським терміном, то вже й затулили свій політеїзм! Кажете, приміром, «успеніє пресвятия Богородиці», а не думаєте, що в перекладі на людську мову це значить: «У нашого Бога сьогодні мати померла!..» А ваша віра в трьох богів — хіба може не обурити кого хочете!.. А віра в дрібних божків — «святих угодників?» А віра в ідолів, в ті ікони?!