Цитати з книжки «Місто», Валер'ян Підмогильний

Nadia Ihorivna
Nadia Ihorivnaцитує3 роки тому
Щастя кінець кінцем — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і неповного знання про речі.
Mihail Kolisnichenko
Mihail Kolisnichenkoцитує6 місяців тому
На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м'які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів.
b1463284290
b1463284290цитує8 місяців тому
Так... це був Лука, його батько мав орден на грудях — я пам’ятаю. Я можу розказати кожен день свого життя, відколи себе пам’ятаю... Це страшно — так пам’ятати своє життя. Так, ніби сам себе вартуєш... Батько сказав мені тоді: "Тамаро, я скоро помру, виходь заміж". Я сказала: "Я згодна, тату",— і поцілувала йому руку. Рука була холодна, він справді помер через два місяці. Отоді я вперше побачила, які далекі одне одному люди! Батька ховали з почестями, бо всі його любили. Мене одягли в чорне й вели за катафалком під руки — з одного боку Лука, з другого тітка. Я якось глянула на пішохід — там спинялися люди, скидали шапки, питали, кого ховають, і йшли собі. Коли я побачила це, я перестала плакати. Мені стало соромно плакати перед тими, хто йде собі. Я уявила — вони прийдуть додому і розкажуть за обідом, що от, мовляв, ховали такогось і його дочка дуже плакала. Після цього в мене назавжди висохли сльози. А плакати було чого.
b1463284290
b1463284290цитує8 місяців тому
Мені сорок два роки,— сказала вона,— я стара. Ти хочеш сказати, що це ще небагато? Ех, любенький, через рік я буду справжньою бабою, ти не пізнаєш мене, якщо побачиш. А колись, дуже давно,— ти не можеш навіть уявити, як давно,— я теж була молода... Знаєш, що таке радість? Це ефір. Він випаровує за одну мить. А біль держиться й держиться без кінця..
Yana
Yana цитує10 місяців тому
Ці безконечні бажання виснажували її, і часом, похмуро промовчавши цілий вечір, на хлопця це дивлячись і незважаючи, вона брала на прощання його за руки й тужно казала, хвилюючи Степана своїм тихим голосом:
— Ах, божественний, які ми дурні! Всі дурні. Ти нічого не розумієш.
Yana
Yana цитує10 місяців тому
— Їдете? Куди?
— Маршрут ще не вироблено... Маю триста карбованців і постараюсь заїхати якнайдальше і якнайдовше. Це дурне місто вже досить обридло мені....
— Обридло?!
— А вам ще ні? Почекайте, воно себе покаже. А наше зокрема. Знаєте, що таке наше місто? Історична здохлятина. Віками тхне. Так і хочеться його провітрити.
Yana
Yana цитує10 місяців тому
Вранці Степан, знервований і невиспаний, похмуро тинявся по подвір’ї, нудився, запалював все нові цигарки, виснажуючи запаси своєї махорки. Хоч був уже будень і інститут був відкритий для його ревності, самий спогад про нього нагонив на хлопця страшенну відразу. Що там інститут! Проти пригоди минулої ночі це була річ проста й легко досяжна. А бажання тієї жінки, що про неї ще вчора вдень він і помислити не зважився б, перетворилося вже в пекучу спрагу, присмачилось непоборною цікавістю і стало, зрештою, дратівливим питанням його власного самолюбства. Тільки-но він уявляв собі, що ця жінка може йому не належати, лють проймала його й зводила на уста найобразливіші слова. Розпусниця. Бахурка. Навіть повія.
Yana
Yana цитує10 місяців тому
знайомство з сином Гнідих, Максимом,— тим молодиком, що зичливо почастував його цигаркою під час його злиденних входин у міське життя. Цей юнак, мало що старший від Степана літами, був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку. В його мові й поставі вчувалась довершена рівновага людини, що своїм життям задоволена й легко несе на плечах свою долю. Саме цей спокій і вабив Степана до хазяйського сина, якого спочатку він зневажливо охрестив паничиком.
Yana
Yana цитує10 місяців тому
Насамперед його прізвище зовсім не таке, щоб його соромитись, воно навіть сучасне, коли хочете, а по-друге, навіщо критись? Хай усі знають, що Степан Радченко пише оповідання, що він письменник, виступає в Академії і дістає оплески. Хай у сільбуді буде його книжка, і товариші, що він покинув, хай дивуються й заздрять йому!
Aliona Vozna
Aliona Voznaцитує3 роки тому
Після того, як надприродне заперечено, неприродне лишилося нашою єдиною втіхою,
Anna Boshnyakova
Anna Boshnyakovaцитує19 днів тому
Але перший крок він, проте, зробив, і основну вмілість письменника проявив відразу — здібність розшаруватись, глянути на себе крізь мікроскоп, розкласти себе самого на можливі теми, трактувати власне «я» як матеріал.
Екатерина Антонюк
Екатерина Антонюкцитує2 місяці тому
Це ж Михайло Світозаров, найголовніший критик
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
забуття це зрадливе, якесь поверхове воно, бо й зараз, резонуючи на чорний тон, невпинно спливали йому згадки про кривди, що він через життя своє вчинив. Їх було досить, але всі якісь ненавмисні, і він у жодному разі не міг прийняти на себе за них вину. Чому ж вони такі неприємні?
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
місто бачив, як могутній центр тяжіння, що круг нього крихітними планетами обертаються села, вічні супутники його руху, і часточки їх, потрапивши в розпечену атмосферу цього сонця, мусять пристосовуватись до нових умов тиску й підсоння.
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
Чи не це полум’я гріло його дитиною вночі на пасовиську серед лячної темряви, де жили страхи й вовкулаки? Чи не в огнище втупивши очі, лежав він повстанцем-юнаком, спочиваючи після кривавих пригод на взліссі, де стовбури здавались ворожою чатою? І тепер, у нових боях, споглядає він на це буяння тепла осінньої ночі серед міста, ще не знаного, не здобутого, де криються, може, більші небезпеки, ніж витвори дитячої уяви та військові супротивники!
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
Кінчаючи писати сценарій, він зрозумів, що справа їхніх відносин упирається в проблему місця. Справді-бо, вона, як казала, жила в одній кімнаті вкупі з батьками, а з них і одного досить, щоб ту кімнату вкінець зіпсувати. З другого боку, він був переконаний, що жодна порядна дівчина на помешкання до хлопця погомоніти не піде. Це непристойно.
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
Були в драмі й комічні елементи, наприклад, тюхтій-куркуль, якому в сценарії страшенно не щастило і який своїми невдачами дуже насмішив автора.
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
справедливо сказано, що на досвіді життя людина вчиться й здобуває мудрості, що дає їй життям керувати.
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
Він надто добре знав, що радою на всяку скруту є праця, те найвище, до чого людина здібна, і радість праці відчував цілком, віддаватись їй умів до самозабуття, але все лихо його було в тім, що щось стороннє іноді від цього живущого клопоту його прикро відривало.
Светлана Гречук
Светлана Гречукцитує2 місяці тому
Ну навіщо йому той інститут? Степан Радченко гарний і без диплома.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз