bookmate game
Книжки
Олесь Гончар

Собор

  • b3946875114цитує2 роки тому
    — Що ти говориш! Нічого ти не руйнував, — гамувала його мати.
    — Всі ми руйнуємо, — кипів син. — І я, і ти, і він, — мав на увазі на батька. — Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо... Руйнуємо своєю байдужістю!
  • Мария Деминскаяцитує2 роки тому
    Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..
  • Ivan Vovkцитує9 років тому
    Відштовхувала Єльку навіть його жахлива граматика, отой його «рижим», що заслуговував двійки, а надто ж оте «какось»: якщо можна в людині розчаруватись за одне лише «какось», то це був саме той випадок
  • Любовь Фионикцитує8 місяців тому
    Після високого синього літа небо осені обвалюється на степи важкою мрякою, туманами, і нема більше вдалині твого ясного собору, нема й далини, маленьким стає світ.
  • b1752879842цитує9 місяців тому
    Все у спочинку, тільки дихають повно легені неба та височить над селищем собор, чатує зачіплянські сни й сновидіння.
  • Кристина Сухомлинцитує10 місяців тому
    махновців із собору; це ще більш піддало йому духу, навіть не встиг подумати про можливі наслідки, тільки встиг кинути Єльці: "Зажди", — а сам уже в три скоки рвонувся в розчахнуті двері, в оту круговерть дикого, гидкого, цинічного, що опоганювало йому душу, прекрасну поему його життя...
  • Кристина Сухомлинцитує10 місяців тому
    похороні Нечуйвітра побачилася Єлька з дядечком Ягором, порозумілись, пообіцяла провідати і ось провідала.

    Повертались з Радути, коли все довкола вже спало, ніякі тривоги не будили Зачіплянку, і лише коли опинилися неподалік собору, вдарив з відчинених навстіж дверей отой джаз і вереск дикої оргії. Здичавілі пришельці з іншої якоїсь планети вдерлися в собор і верещать там по-мавпячому, п'яно регочуть, сквернословлять! Мигцем змайнула Миколі давно чута зачіплянська історія про те, як професор Яворни‍
  • Кристина Сухомлинцитує10 місяців тому
    Таратута, закурюючи, запалив сірника, підніс угору і з присмерків виступила перед ним гола постать людська, розіп'ята на хресті, у вінку з терниння, в патьоках крові, що проступала з-під шару пилюки. З висоти центрального купола звисав товстелезний ланцюг, на якому колись висіло панікадило. Воно зникло давно, а ланцюг зостався, і верхолаз, розчепіривши руки, силкувався тепер дотягтися до нього, щоб поколихатись на цій соборній гойдалці. Зростом не вдався, кумедно підстрибував угору та все ніяк не міг учепитися за ланцюг, і марні його зусилля розважали компанію. Перший острах зійшов, сутінь більше не відлякувала, очі звикали до неї і навіть до вепрів призвичаїлись, що тепер скалились зі стін якось по-домашньому. Ритми джазу, лунаючи в присмерках, кликали до танцю, хотілося божевілля, дикості, самозабуття.
  • Кристина Сухомлинцитує10 місяців тому
    імені Рангар, сімейний уже, старшій доньці вісім років, все він її вихваляє.
  • Кристина Сухомлинцитує10 місяців тому
    й що? Мені зараз кожна рупія дорога. Бачиш, тільки "Чаар-мінар" і курю. — "Чаар-мінар", тобто "Чотири мінарети", — це найдешевші з їхніх сигарет, — а ви до мене із своїм Тадж-Махалом. Навіщо він мені? Тільки й лишалося на валюту його перевести.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз