Танго смерті

порипує сніг під чоботами убивць

Замолоду ми всі є ніким‚ навіть найбільші генії‚ чиї кар’єра і визнання попереду‚ приходять у цей світ не надто пристосованими до життя

Замолоду ми всі є ніким‚ навіть найбільші генії‚ чиї кар’єра і визнання попереду‚ приходять у цей світ не надто пристосованими до життя, тому й не дивно‚ що одружившись‚ наражаємо себе на неабиякі випробування‚ які рідко завершуються щасливо‚ а частіше все ж таки розлученням.

— Але ж ти мудрий! Як Беркові штани навиворіт.

він ледве стримується, щоб не зірватися й поїхати до Русі, до того ж вона розмовляла з ним не так, як звикле, а таким звабливим, млосним тоном, мовби потягуючись у ліжку, ще й мальовничо описуючи, де при цьому лежить її ліва рука і що робить середній пальчик. Але Ярош розумів, що коли піддасться ще раз цій спокусі, то не вирветься так просто, Руся була дівчиною екзальтованою, часто влаштовувала істерики, двічі пригощала його ляпасами, а раз навіть намагалася облити окропом, Ярош ледве зумів ухилитися. Хоча після цього обливання усе, як і завше, завершилося палкими любощами просто на підлозі, але так далі продовжуватися не могло, і він гнав будь-які думки про неї. Відтак почали лунати інші дзвінки з погрозами спалити хату, облити його кислотою, прийти в деканат і розповісти всю правду про нього, звинувативши в сексуальних збоченнях, влаштувати гучний скандал на весь університет: «Я стану перед входом до універу з плакатом, де буде написано, що ти небезпечний збоченець і сексуальний маніяк». Ярош був переконаний, що вона на це здатна, і, з острахом наближаючись до університету, роззирався надовкіл, чи не побачить розлюченої фурії з плакатом. Однак минулося. Погрози зависли в повітрі, так ніколи й не втілившись у життя. А небавом Руся знайшла собі іншу жертву, правда, знову з-поміж викладачів університету, таким чином не випавши з Ярошевого поля зору.

він ледве стримується, щоб не зірватися й поїхати до Русі, до того ж вона розмовляла з ним не так, як звикле, а таким звабливим, млосним тоном, мовби потягуючись у ліжку, ще й мальовничо описуючи, де при цьому лежить її ліва рука і що робить середній пальчик. Але Ярош розумів, що коли піддасться ще раз цій спокусі, то не вирветься так просто, Руся була дівчиною екзальтованою, часто влаштовувала істерики, двічі пригощала його ляпасами, а раз навіть намагалася облити окропом, Ярош ледве зумів ухилитися.

«Ви мусите мені допомогти. Вони тут знущаються наді мною — колють якісь заборонені препарати. Напишіть про це. Ми всі тут, як піддослідні морські свинки».

Руся взяла його за руку і повела сходами нагору, в якийсь сліпий коридор, де не було живої душі, тут вона притулилася до нього, й вони злилися у довгому пристрасному поцілунку, під час якого її рука ковзнула йому в штани, Ярош намагався боронитися, не тому, що цього не хотів, але його жахало це місце, знизу долинали голоси хворих, якісь крики, дзенькіт возика, яким розвозили обід, брязкіт баняків і мисок, запах зупи, тієї лікарняної, яка завше пахне однаково і якої ніколи неможливо зготувати вдома, усе це не сприяло любовному настрою, але дівчина будь-що-будь постановила собі отримати сатисфакцію, вона прагнула знову оволодіти ним, і коли вона повернулася до нього задом і задерла на собі халат, кинувши тільки три слова: «Я скучила. Давай», а під халатом виявилася зовсім гола, Ярош слухняно виконав її бажання, не минуло й трьох хвилин, як Руся застогнала і затремтіла, глибоко вдихаючи повітря, потім спритно розвернулася, присіла і зробила те, що робила завше, те, що в ній йому найбільше подобалося — готовність взяти в уста будь-коли і будь-де, хоч би й в автобусі. Усе це відбувалося на фоні невеликого вікна, яке виходило в парк, там прогулювалися хворі в піжамах, з часу до часу перетинали простір лікарі чи санітари, але Ярош був спокійний, він знав, що проти сонця їх неможливо було розгледіти, а ще він знав — те, що зараз відбувається, відбувається востаннє, більше він не буде з нею, а другу таку дівчину, яка б це робила без зайвих зволікань, будь-коли і будь-де, він уже, можливо, ніколи не зустріне, і це був ще один прощальний поцілунок, який він хотів затримати якнайдовше, тому дивився у вікно, на дерева, на гнізда ворон, на песика, який бігав парком, дивився без докорів совісті, бо дівчина й сама звеліла йому: «Не кінчай!», це було не вперше, коли вона влаштовувала такий марафон, раніше, аби він міг відволіктися і затримати оргазм якнайдовше, вручала йому томик Марселя Пруста і змушувала читати вголос, а сама методично помпувала і помпувала, демонструючи усім своїм тілом, усіма звуками, які видобувала з вуст, що робить це не так для нього, як для себе, що їй це в кайф, мовби перебувала під дією наркотику, а Пруст виконував ролю своєрідного тла для цієї проникливої гри на флейті.

Він вчитувався у її прощальний вірш, який передала мати Русі, і бачив, що усе це тільки гра, показуха. Вона намагалася його повернути, хоча він не давав їй жодних надій, між ними панувала чистої води фізіологія, Ярошу було зручно забігати до неї у перерві між лекціями, бо Руся жила недалеко від університету, натомість він її залучив до часопису, який редагував, вона могла, сидячи вдома, заробляти пристойні гроші, частина цих грошей були його власні, які він давав їй у вигляді гонорарів.

Ярош декілька разів їздив на міжнародні наукові конференції, але дуже скоро зрозумів, що так можна пробамкати усе життя у поїздках та контактах, не встигнувши довершити задумане, й обмежився висиланням статей. З часу до часу він дозволяв собі якийсь ненав'язливий романчик, винятково аби позбутися накопиченої сперми, але ніколи не допускав до себе нікого ближче, вибудувавши між собою і рештою світу невидимий мур. Як тільки відчував, що партнерка по ліжку починає до нього проявляти глибший інтерес і вуркотіти щось про свої почуття, він або сам зникав, або доводив їхні стосунки до такого абсурду, що кидали його, головне при цьому не пояснювати нічого, не розжовувати, не бачити сліз і не чути нарікань.