Кров Ельфів

Нетерпимість і забобони завжди були притаманні дурнуватим людям у поспільстві й ніколи, як вважаю, з ґрунту викоринені не будуть, бо настільки ж вічні вони, як сама дурість.

Роззирніться навколо — всюди злочини й гріх, хтивість, гонитва за зиском, сварка, незгода, занепад звичаїв, відсутність пошани до всіх цінностей. Замість жити так, як наказує Природа, почали ми ту Природу нищити

Ти маєш рацію, — сказав покірливо. — Ти маєш рацію, Тіссає. Війна з Нільфгардом — це одне, але на різанину нелюдів не можна дивитися бездіяльно. Пропоную скликати з’їзд, загальний з’їзд, усіх, до Майстрів третього ступеня включно, а також і тих, хто після Соддену засідає по королівських радах.

Капітул зробить те, що він накаже, приховуючи наказ за видимістю поради, — подумала Тіссая де Фрьес. — Ми всі лише пішаки на його шахівниці. Він пішов угору, виріс, затьмарив нас своїм блиском, підпорядкував собі. Ми пішаки в його грі. У грі, правила якої нам невідомі»

Нєдамір із Генґфорсу має двох. А сам — удівець. Нестарий. І не забувайте про Естерада Тиссена із Ковіру.

— Я б їх виключив, — покрутив головою Візімір. — Ліга з Генґфорсу й Ковір планують династичні зв’язки між собою. Цінтра й Південь їх не цікавлять. Гм-м… Але Ервілл з Вердену… Той — близько.

Ніхто не відізвався. Вітер завив сильніше. Сторожа на мурах перегукувалася неохоче. Удари крапель об свинцеві рамки вікон перейшли на божевільне стаккато.

мене те саме, — підтвердив Фольтест. — Зараза, стільки років був спокій. Від часу, коли мій дід показав жерцям, де їхнє місце, сильно прорідивши їхні ряди, ті, що залишилися, узялися за корисніші справи. Вивчали книжки і прищеплювали знання дітям, лікували хворих, піклувалися про вбогих, калічних та бездомних. Не лізли в політику. А тепер раптом прокинулися й верещать у храмах дурню` мотлоху, а мотлох слухає й нарешті дізнається, чому йому так погано ведеться. Я це терплю, бо я менш запальний, ніж мій дідусь, і менш схиблений на своєму королівському авторитеті

Емгир вар Емрейс начебто був тоді проти агресії таких масштабів, а напад на Цінтру був справою якоїсь ворожої йому групи. Я готовий закластися, що якби вдалося нас перемогти, він першим аплодував би, роздавав би привілеї і нагороди. Але після Соддену раптом виявилося, що він був проти, а вина за все — на самовільних маршалах. І полетіли голови. Ешафоти потонули в крові. Це достеменна інформація, аж ніякі не плітки. Вісім урочистих екзекуцій і набагато більше скромніших страт. Кілька природних, на перший погляд, але загадкових смертей, чимало раптових відходів від справ. Кажу вам, Емгир ошалів і практично перебив свої командні кадри. Тож хто тепер поведе їхню армію? Сотники?

, хто тут зібралися, мовчали. Демавенд, володар Едірну, сидів, розвалившись у кріслі, вдивляючись у кухоль пива, який поставив собі на живіт. Фольтест, пан Темерії, Понтару, Магакаму й Соддену, а віднедавна сеньйор-протектор Брюґґе, демонстрував усім свій шляхетний профіль, відвернувши голову до вікна. З протилежного боку столу сидів Генсельт, король Кедвену, бігаючи по учасниках наради маленькими проникливими оченятами, що блищали на бородатій, наче розбійницькій, фізіономії. Мева, королева Лирії, задумливо розважалася величезними рубінами намиста, час від часу кривлячи красиві повні вуста в багатозначній гримасі.

Він непомітно проліз на горище, виліз у віддушину, спустився ринвою на дах бібліотеки, перескочив, мало не зламавши ноги, на дах прозекторію. Звідти він дістався саду, що прилягав до муру. Серед густих кущів аґрусу знайшов дірку, яку сам і розширив, коли був іще студентом. За діркою було містечко Оксенфурт.

Занурився у натовп, тоді швиденько пробіг бічними завулками, петляючи, наче заєць, що тікає від гончаків. Коли дістався стайні, з півгодини чекав там, сховавшись у соломі. Не помітивши нічого підозрілого, заліз по драбині на стріху, перескочив на дах дому знайомого пивовар