bookmate game
Анджей Сапковський

Кров Ельфів

Героїчна сага Анджея Сапковського про відьмака Ґеральта посідає четверте місце за накладами у Польщі, нагороджена преміями імені Януша Зайделя, преміями SFinks, а 2010 року автор отримав почесну нагороду Європейського співтовариства наукової фантастики EuroCon «Ґранд Майстер».
Маленька Цірі — дитя-несподіванка — стала більшою несподіванкою, ніж видавалось спочатку. Жахливі сни про загибель Цінтри руйнують її душу, а чаклунський дар, що народжується, може зруйнувати тіло. Дати йому раду під силу лише могутній чарівниці Йеннефер. Тож Ґеральту не вдається довго переховувати Цірі у Відьмачому Оселищі. Попереду небезпечна подорож, бо для багатьох маленька княжна Цінтри — останній аргумент: для Ради Чародіїв, для чотирьох королів, для зловісних посланців Нільфгарду… І тільки Ґеральт оберігає сіроволосу дівчинку заради неї самої…
342 паперові сторінки
Рік виходу видання
2016
Серія
Відьмак
Перекладач
Сергей Легеза
Уже прочитали? Що скажете?
👍👎

Враження

  • Enr1k3ділиться враженнямторік
    👍Раджу
    🔮Мудра
    💡Пізнавальна
    🎯Корисна
    💞Романтична
    🚀Неможливо відірватися

    Хороше продовження, цікаві нововведення по типу різних сюжетних ліній, із задоволенням буду читати наступні книги

  • Игорь Гонтарюкділиться враженням2 роки тому

    Нерівна книга. Деякі фрагменти тексту сповнені дій та філософії. А деякі дуже розтягненні, але все ж таки дуже двигають сюжет

  • Sasha Biletskyділиться враженням2 роки тому
    👍Раджу

    Цікава історія про Цірі, Та Геральда із Рівії, щоб багато не писати, та не переказувати зміст книги, вперед👊

Цитати

  • Nataly Devyashinaцитує7 років тому
    Роззирніться навколо — всюди злочини й гріх, хтивість, гонитва за зиском, сварка, незгода, занепад звичаїв, відсутність пошани до всіх цінностей. Замість жити так, як наказує Природа, почали ми ту Природу нищити
  • Nifersens Zotiцитує4 дні тому
    щастям. Бо воно вигідно!

    — Я просив би без інсинуацій! І відчепіться від мене! Інші також мають синів!

    — Нєдамір із Генґфорсу має двох. А сам — удівець. Нестарий. І не забувайте про Естерада Тиссена із Ковіру.

    — Я б їх виключив, — покрутив головою Візімір. — Ліга з Генґфорсу й Ковір планують династичні зв’язки між собою. Цінтра й Південь їх не цікавлять. Гм-м… Але Ервілл з Вердену… Той — близько.

    — Є дехто набагато ближчий, — зауважив раптом Демавенд.

    — Хто?

    — Емгир вар Емрейс. Він нежонатий. І він молодший за тебе, Фольтесте.

    — Трясця його матері, — нахмурив чоло король Реданії. — Якби це була правда… Емгир трахнув би нас, не намастивши! Зрозуміло, народ і шляхта Цінтри підуть за кров’ю Каланте. Уявіть собі, що б сталося, якби Емгир отримав Левеня! Холера, нам тільки того бракує! Королева Цінтри й імператриця Нільфгарду!

    — Імператриця! — пирхнув Генсельт. — Це ти занадто, Візіміре. Навіщо Емгиру дівчинка, на диявола йому женитися? Задля трону Цінтри? Емгир уже в Цінтрі! Він підкорив країну і зробив з неї нільфгардську провінцію! Сидить сракою на троні — й там у нього досить місця, щоб вертітися!

    — По-перше, — зауважив Фольтест, — Емгир тримає Цінтру правом — а вірніше, безправ’ям — агресора. Якби він мав дівчину й оженився на ній, міг би панувати легально. Розумієш? Нільфгард, пов’язаний із кров’ю Каланте, це вже не Нільфгард-загарбник, на якого скалить зуби уся Північ. Це Нільфгард-сусіда, з яким треба рахуватися. Як би ти зумів випхати такий Нільфгард за Марнадаль, за перевали Амелл? Атакуючи королівство, на троні якого легально сидить Левеня, онука Левиці з Цінтри? Зараза! Не знаю, хто шукає ту дитину. Я її не шукав. Але заявляю вам: зараз почну. Я усе ще вважаю, що дівчина мертва, — але ми не можемо ризикувати. Виявляється, вона занадто важлива персона. Якщо вона вижила — ми мусимо її знайти!

    — Чи, може, відразу вирішимо, за кого її віддамо, коли знайдемо? — скривився Генсельт. — У таких справах не можна покладатися на випадок. Ми могли б, звичайно, вручити її бойовим партизанам Віссегерда як штандарт, прив’язану до довгої тички, нехай носять її перед фронтом, атакуючи той берег. Але якщо відбита Цінтра має послужити усім нам… Ви ж розумієте, про що я? Якщо ми атакуємо Нільфгард і відіб’ємо Цінтру, можна буде посадити Левеня на троні. Але Левеня може мати тільки одного чоловіка. Такого, хто пильнуватиме наші інте‍
  • Nifersens Zotiцитує4 дні тому
    ­лем. Королем Фольтестом.

    — Ото ви дурню варнякаєте! — крикнув Фольтест, який то червонів, то блід. — Що вам у голови стрелило? У тому, про що ви патякаєте, ані крихти сенсу немає!

    — У тому є чимало сенсу, — сухо сказав Візімір. — Бо я боюся, що ту дитину дехто посилено розшукує. Хто, Фольтесте?

    — Це ж очевидно! Віссегерд і цінтрійці!

    — Ні, це не вони. Принаймні не тільки. Хтось іще. Хтось, чию дорогу позначають трупи. Хтось, хто не зупиняється перед шантажем, підкупом і тортурами… Якщо ми вже про те, то чи хтось на прізвище Ріенс перебуває на службі когось із вас? Ха, по обличчях бачу, що або не перебуває, або ви не признаєтеся, що так на так виходить. Повторюю: онуку Каланте розшукують у спосіб, який примушує задуматися. Хто її, питаю, шукає?

    — До дідька! — Фольтест ударив кулаком по столу. — Це не я! Мені й на думку не спало б одружуватися з якимось дівчиськом для якогось там трону! Адже я…

    — Адже ти вже чотири роки таємно живеш із баронесою Ла Валетт, — знову усміхнулася Мева. — Кохаєтеся, наче два голубки, чекаєте, коли старий барон нарешті відкине копита. Чого ти так дивишся? Ми всі про це знаємо. За що, як вважаєш, ми платимо шпигунам? Але заради трону Цінтри, родичу, не один король готовий був би пожертвувати особистим щастям…

    — Стривайте. — Генсельт подряпав заросле підборіддя. — Не один король, кажеш? Так дайте спокій Фольтесту. Є інші. Свого часу Каланте хотіла видати онуку за сина Ервилла з Вердену. Ервилл також може зазіхати на Цінтру. Та й не тільки він…

    — Гм-м-м… — пробурмотів Візімір. — Це правда. В Ервилла троє синів… А що говорити про тут присутніх, у яких є спадкоємці чоловічої статі? Га? Мево? Чи ти, бува, не замилюєш нам очі?

    — Мене можете виключити. — Королева Лирії усміхнулася ще лукавіше. — Це правда, кружляють світом двоє моїх недоростків… Плоди розкішного забуття… Якщо їх досі не повісили. Сумніваюся, аби комусь із них раптом захотілося покоролювати. Не мали вони до того ані схильності, ані настрою. Обидва вони дурніші навіть за свого батька, хай земля йому пухом. Хто знав мого небіжчика-чоловіка, той розуміє, про що я.

    — Факт, — погодився король Реданії. — Я його знав. Сини і справді дурніші? Зараза, я думав, що дурнішим бути не можна… Вибач, Мево…

    — Дрібниці, Візіміре.

    — Хто ще має синів?

    — Ти, Генсельте.

    — Мій син жонатий!

    — А отрута навіщо? Заради трону Цінтри, як хтось тут мудро сказав, не один пожертвував би власним

На полицях

fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз