Цитати з книжки «Тінь сови», Василь Шкляр

Муталібів брат Сахіб
Другим сусідою по палаті був старенький пенсіонер Стратон Митрофанович, щупленький, акуратний і сивий, як голуб, чоловічок, до якого щодня приходила така ж старенька, охайна і сива, як голубка, дружина Євдокія Прокопівна
вересня 1984 року.
— А може, ти мені не подобаєшся.
— Може. Але думаю, що це не так. Якщо навіть так, то сподобаюся пізніше. Все одно будеш моєю. Тут уже, як той казав, хоч круть, хоч верть.
бабуся Улита нікому не бажала лиха, навпаки, вона зичила всім добра, лікувала людей од хвороб, од пристріту, берегла од всіляких напастей
— Що? Куди виходити?
— Заміж. За мене.
— Ой, держіть мене, упаду.
Степан злегенька притримав її за стан, і Катерина ляснула його по руці.
— Сама ж сказала, щоб тебе держати.
— Хіба ж я тебе просила?
— Більше нікого тут не було.
— У тебе що, не всі дома?
— Не знаю, я вдома давно не був.
Степан казав, що Щедрик (це він його так називав) завжди веселий, такий собі жвавий бешкетун, скрізь устигає, все бачить і чує, скрізь свого носа стромляє, але добрим людям ніколи не робить зла, навпаки, добрим він завжди стає у пригоді, хоч вони й не знають, хто то їм помагає
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз