Точка неповернення

Тарасе, підійди, будь ласка, на хвилинку, — підіймає убокс, із невеличкої дірочки в животі цебенить цівка крові.

— Уламок зайшов на кілька сантиметрів, — Квітка заліплює дірку.

— Тихіше. Одним уламком більше, одним менше.

Такий от Француз. Йому байдуже на залізячку в пузі. Хвилює, щоб ніхто не дізнався, що він дав маху. Не понторіз, ні. Щирий відморозок

Радували ліжко і чиста білизна. Приємно спати роздягненим. Звична для цивільного річ сприймалася як розкіш. Але вночі він крутився, кричав, зрештою, прокидався і шукав свій автомат. Не знаходив і почувався таким беззахисним, ніби мала дитина. Стомлений від абсурдності війни, чужий і непотрібний на гражданці.

що ж, нічого страшного, але ризик зараження є. Хочеш — лишайся, хочеш — відправлю додому. Сам вирішуй.

І тут В’юн дав слабину. Він не боявся, страх уже давно не мав над ним влади. Він втомився і зневірився, хотів помитись і поспати хоч трохи довше, ніж дві години. Вночі мала бути ротація сімдесятдев’ятки. Спокусився.

Один теж був переляканий, а другий, у лижному комбінезоні — битий пес. Удавав дурника, але то лише на перший погляд. Як виявилось, уже побував у місії в Іраку і ще десь. Узагалі є така закономірність: що героїчніший позивний обирає боєць, що пафосніше тримається, то голосніше всирається. А звичайні мужики просто роблять важку роботу.

В’юн лежав на канапі і дивився крізь бійницю в небо. Періодично спалахували освітлювальні ракети, безешки і трасери малювали яскраві пунктири. Зловив себе на думці, що йому добре. Чи не вперше в житті сумніви відступили. Пошуки сенсу буття і власного призначення не мучили. Все максимально просто і зрозуміло. Тут згадав улюблений епізод «Іліади». Коли Фетіда розповіла синові Ахіллу два варіанти його долі: відплисти додому і дожити щасливо до старості, але не лишити по собі пам’яті, або лишитися біля Трої, що означало загинути і вкрити своє ім’я нетлінною славою. Ахілл уже збирається додому, але в бою гине його найкращий друг Патрокл. І герой, знаючи, що це вірна загибель, лишається.

Атілла якось спитав: «Чи думав ти, що значить “Душу й тіло ми положим за нашу свободу?”. З тілом ясно, а душу? Через вбивство таких самих людей, як і ти, жертвуєш душу, обтяжуючи смертним гріхом». В’юн готовий був і на цю жертву, віддаючи себе на милість Божу.