Знедолені

ними стояла сплетена з лози колиска, де спав малий, що плакав цілий вечір.
Незнайомець хотів уж

5. Тітка Бурчуха вражена

Дорогою він перестрів Курфейрака, але вдав, ніби не помітив його. Курфейрак, повернувшись додому, сказав приятелям:

— Я оце зустрів новий сюртук Маріуса із самим Маріусом усередині. Мабуть, він ішов здавати іспит. Вигляд у нього був ідіотський.

Більше Маріус не намагався підійти близько до лави. Він зупинився посеред алеї й сів, хоч досі ніколи так не робив. Озираючись навкруг, він підсвідомо думав, що навряд чи особа, чиїм білим капелюшком і чорною сукнею він захоплювався, лишилася зовсім нечутлива до його лискучих панталон і нового сурдута.

Що було в погляді юної дівчини? Маріус не зміг би цього пояснити. В ньому не було нічого — і було все. Наче раптово спалахнула блискавка.

Вона опустила очі, а він пішов собі далі.

Те, що побачив Маріус, не було наївним і простодушним поглядом дитини, а таємничою безоднею, яка відкрилася перед ним на мить і зразу закрилася.

Для кожної дівчини настає день, коли вона отак дивиться. Лихо тому, на кого впаде цей погляд! Він має чародійну властивість проникати в саму глибінь душі, де від його доторку розпускається таємнича квітка, що зветься коханням, — запашна і сповнена отрути.

Він зразу пішов на "свою алею" й у кінці її побачив на тій-таки лаві знайому двійцю. Чоловік був той самий, дівчина видалась йому іншою. Істота, яку він бачив тепер, була наділена всіма жіночими принадами, правда, ще поєднаними з наївною грацією дитини — скороминуща пора невинної юності, яку можна визначити тільки двома словами: п’ятнадцять років! Чудові брунатні коси із золотими прожилками, чоло, мов вирізьблене з мармуру, матово-рожеві щоки, ніжні, як пелюстки троянд, чарівний ротик, звідки усмішка виходила, наче сяйво, а слова — наче музика, голівка Рафаелевої мадонни на скульптурній шиї Венери. А довершував гармонію цього милого личка ніс: не прямий, не кирпатий, не італійський, не грецький, а чарівний носик парижанки, тобто щось одухотворене, неправильне і невинне — предмет розпачу художників і натхнення поетів.

Наступними днями він, як і звичайно, приходив до Люксембурзького саду; як і звичайно, він бачив там "батька з дочкою", але більше не звертав на них уваги. Маріус думав про цю дівчину, яка стала вродливою, не більше, ніж тоді, коли вона була негарна. Він часто проходив повз їхню лаву, але тільки за звичкою.

Однією з них була стара бородата почвара, яка прибирала в Маріусовій кімнаті. "Маріус тому й не відпускає бороду, що її відпустила його служниця", — якось зауважив Курфейрак. Ще однією такою істотою була дівчинка, яку Маріус бачив часто, але зовсім не звертав на неї уваги.

Протягом двох або трьох днів Маріус із цікавістю роздивлявся цього старого й дівчинку, потім він перестав про них думати. А ті теж, здавалося, не помічали його. Вони мирно й безтурботно розмовляли між собою. Дівчинка щебетала не змовкаючи, веселим голоском. Старий озивався рідко і час від часу зупиняв на ній погляд, сповнений глибокої батьківської любові.

— Не пхайся в ченці, — казав йому Курфейрак. Бо вони з ним давно перейшли на "ти". У молодості люди звертаються одне до одного на "ви" тільки на самому початку дружби. — Моя тобі порада, друже: менше читай книжки й більше поглядай на дівчат. Ті шельми варті нашої уваги, повір мені, Маріусе. А як усе тікатимеш і червонітимеш, то тільки здичавієш, та й годі.