Урешті Ґегаловуд гучно позіхнув і сказав:
— Продовжимо завтра. Я зморився.
Я взяв свої речі, щоб теж забратися звідти.
Та Лорен запропонувала:
— Маркусе, я оце подумала, що ми можемо повечеряти удвох.
Я вмирав від бажання погодитися на ту пропозицію, але мені хотілося трохи її помаринувати.
— На жаль, я не маю часу, — відказав я. — Сержант хотів, щоб я глянув дещо... з приводу цього розслідування...
— Та він вільний, як вітер, — заявив Ґегаловуд. — А сержант хоче, щоб йому дали спокій. Хоче з’їсти гамбургер і прочитати книжку на терасі готелю, а не слухати письменника, який весь час про щось торочить.