Ліна Костенко

Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

Вже он і зорі сиплються з Ковша.

Складне життя у всій його всебічності.

А як подумать,— що таке душа?

Як той казав, це — горизонт до Вічності.

Дівчата вчора берегом ішли,

та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю».

А я стояла... Що ж мені, кричати?..

Які мені сказати їм слова?..

Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, я ж іще жива.