Маруся Чурай

У історії української культури є немало недосліджених сторінок, нерозкритих таємниць. Про поетесу і співачку Марусю Чурай ще в минулому столітті в Україні ходило немало переказів і легенд, які дають підстави стверджувати, що ця чудова песнярка, – особа історична.
У центрі роману «Маруся Чурай» Ліна Костенка поставила психологічний образ Марусі, обдарованої дівчини, яка палко любить свою землю, і любов горить в кожній Марусиной пісні. Її серце виконується гордістю, коли чує свої пісні у виконанні козаків. Маруся – вірна дочка свого народу, і свій талант вона віддає народу. Створені нею пісні вдохнавляют козаков на боротьбу з ворогом, зміцнюють дух, затверджують національну гідність:
Коли в похід виходила батава її піснями плакала Полтава… Це дівчина не просто так, Маруся Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа!
Благородство і чистота душі виникають і в особистому житті Марусі. Для неї любов і зрада – несумісні поняття. Навіть біль і розчарування в Грице не зробили її ні озлобленою, ні черствою. Маруся, переконавшись, що її «любов лобом досягала неба, а Григорій ходив ногами по землі», навіть співчуває хлопчикові:
Бідненький, намучив зі мною… Гримів мене, а я вже не відгукнулася. Заплутався, – сказала: вибирай. А у нього ж серце навпіл розривалося. А він Бобренко. Він же не Чурай.
Мені подобається те, що Маруся цінує в житті речі, які насправді того гідні. Це перейняла дівчина від батьків, які мали «якнайглибші душі». У любові, в подружньому житті вона хоче бути схожою на своїх батьків, Маруся завжди мріяла: «…я колись, як виросту, і у мене буде така любов»! Маруся хоче побудувати свою сім'ю на взаєморозумінні і повазі одно до іншого, на довірі і любові : «Мене треба любити».
Маруся розуміє важливість свого поетичного таланту. Вона прагне до дії, любить рідний край, поважає культуру, болить душею за щастя і процвітання українського народу. Розповідь дяка про минуле історичне показали Марусі важкі страждання людей від війни і важких часів. Вона забуває про власний біль, осмислює своє покликання як піснетворчість :
Перемоги наші, муки і руїни безсмертні будуть в її словах. Вона ж була як голос, який клекотів в наших корогвах!