Черево Парижа

— Ні, я знаю, хто це зробив; це паскудні люди,— заперечив Клод, стискаючи кулаки.— Уявіть собі, мадам Франсуа, що нема такої дурниці, якої б вони не сказали на суді... Це ж нечувана річ, дійти до того, щоб нишпорити в дитячих зошитах! Дурний прокурор розвів цілу історію: пошана до невинного дитинства—з одного боку, виховання демагогів — з другого... Я аж захворів від усього цього.

І справді, Клода трясла лихоманка. Зіщулившись у своєму зеленкуватому пальті, він продовжував говорити:

— Лагідний хлопець, просто як дівчина. Вірите, він аж зомлів, побачивши, як ріжуть голубів... Я навіть розсміявся від жалю, коли побачив його між двома жандармами. Ну, тепер уже більше не побачимося, на цей раз він там і залишиться.

Вони вже починали видужувати після недуги, що тривала цілий рік і тільки тепер минула.

— Пам’ятаєш, як ти себе погано почував? — казала Ліза.— Все це через те, що наші звички були порушені.

Просто життя нікому не було, самі сварки, плітки, вбивства — і все через одну людину, через оцього Флорана...

Він належав їй, наче ласощі, наче жирний кусок Центрального ринку, і Кадіна користувалася його золотистим тілом, як витончена ласуха.

Я не можу навіть сказати, що малюю для своєї батьківщини, по-перше, тому, що моїх ескізів усі жахаються, а по-друге, тому що я, коли пишу, думаю тільки про власне задоволення.

Це настільки зменшило її тріумф, що протягом цілого тижня вона кохала Флорана значно менше, ніж раніше.

Він забив десятьох жандармів на барикаді вулиці Гренета й повернувся з каторги на кораблі піратів, які вбивали всіх, хто їм попадався на морі; коли він приїхав, його бачили вночі з підозрілими людьми, в яких він був за начальника.

Звичайно, після свого денного обходу ринку, коли Саже не вдавалося наповнити кошик дарунками торговок, яких вона засипала ласкавими словами та плітками, стара мусила задовольнятися недоїдками.

Три плетухи стояли, прощаючись, серед гострих запахів сиру.