Бутченко М.

Жінка в темряві. Зелений Клин

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
Далекий Схід, Владивосток, 1918 рік. Революція зламала та перемолола тисячі життів. Але Тетяні вона подарувала зустріч з Андрієм. Донька заможного купця і більшовик — це кохання було приречене. Та міцніше за вінчальну клятву їх поєднав біль втрат і спільна мета — знайти вбивцю одного з членів родини. Проте перші пошуки злочинця завершилися невдачею: Тетяна видала себе під час таємної зустрічі з одним із підозрюваних, і Андрій змушений був його вбити. Тепер вони мають тікати та ховатися в селі Покровка, де лютують більшовики. Закохані опиняються між двох вогнів, без права зробити крок назад чи вперед. Тут, у вирі кровопролитних сутичок, серед вибухів і кулеметних черг, їм доведеться обрати між честю та життям. Але один з них уже давно зробив свій доленосний вибір…
Ця книжка зараз недоступна
242 паперові сторінки
Уже прочитали? Що скажете?
👍👎

Цитати

  • Aнна Друзьцитуєторік
    Цього вам знати не обов’язково, — відрубала я.

    — Ну чому ж? — Андрій Дмитрович, схоже, помітив мої вагання, тож сподівався на відвертість.

    Я навмисно голосно видихнула — мовляв, скільки ще ти чіплятимешся до мене?

    — Це справа державної ваги, — я намагалася оджартуватися.

    — Он як. Тоді тим паче, — несподівано серйозно відказав слідчий.
  • Aнна Друзьцитуєторік
    — Хочу зізнатися, що я за вами стежив, — видихнув Андрій Дмитрович.

    Я повела головою. Такого зізнання від нього я не чекала.

    — Стривайте, а чи можу я спитати, навіщо? — Мені хотілося, щоб мій голос звучав якомога грубіше. Раптом мені подумалося, що зараз саме час випустити назовні все зло, що переповнювало мою душу.

    — Це важко… — промимрив слідчий.

    — А ви спробуйте.

    Господи, адже саме в такі моменти, коли серце моє захлиналося від люті, я ладна була волати від щастя — я жила!

    — Мені самому подібна поведінка здається безглуздою. Це зумовлено тими… — Андрій Дмитрович затнувся.

    — Почуттями? То це ви мене врятували? — Я нарешті озвучила очевидне.

    — Так, і в той момент, коли я виніс вас із води… — Знову пауза.

    — …зрозуміли, що маєте до мене почуття, — знову підказала я йому.

    — Так, але не подумайте, що я легковажний, — раптом почав виправдовуватися Андрій Дмитрович.

    — Саме так я й думаю, — суворо мовила я.

    Моя інтонація збентежила слідчого ще більше. На якусь мить я навіть повірила йому, проте недобра слава ловеласа, що, до того ж, продався червоним, спантеличила мене остаточно. Не сказати, що я занадто цікавилася політикою, та все ж найгірше сприймала більшовиків, що зібрали під своє крило всуціль покидьків і всяку наволоч, як раніше (до свого дивного прозріння) казав мій татко.

    — Та все ж я вас урятував, — обережно почав наполягати більшовик.

    — Та все ж я вас про це не просила, — сказала я.

    І зараз же подумала: чи не перегнула я палицю? Половко зробив вигляд, що не почув моїх слів.

    — Повірте, кожен потребує захисту, особливо нині, — наполягав слідчий.

    — Якось сама розберуся, дякувати Богові, маю руки й ноги, — не здавалася я.

    — Вже видно, що не розберетеся. Що вас штовхнуло у воду? — Андрій Дмитрович завдавав ударів методично.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз